TheGrue.org

Марс

Категорія: Планети Опубліковано: Субота, 13 квітня 2013

 

Поверхня МарсаМарс - четверта планетa Сонячної системи, вона обертається навколо Сонця з періодом обертання 687 земних діб, на середній відстані 228 млн км. Має розміри майже удвічі, і за масою в дев'ять разів менший від Землі. Сила тяжіння відносно Землі дорівнює 0,39 земної. Вісь обертання нахилена до площини орбіти під кутом 25 градусів, завдяки цьому на Марсі відбувається зміна пір року, а тривалість доби лише на 20 хв більша за земну. Напрямок точки перигелію Марса близький до напрямку на точку афелію Землі. Тому, коли ці планети близькі у своєму русі навколо Сонця
опиняються поблизу цих точок водночас, тобто Марс перебуває у протистоянні до Землі, відстань між ними стає найменшою - 56 млн км. Таке взаємне положення Землі та Марсу називають ВЕЛИКИМ ПРОТИСТОЯННЯМ.
Великі протистояння повторюються кожні 15 років і трапляються у серпні - на початку вересня. У цей час Марс повернутий до Землі південним полюсом, тому його південну півкулю вдалося вивчити краще за північну.
Атмосфера у Марса розіджена. Через це можма вивчати його поверхню із Землі. Дві третини поверхні планети займають світлі ділянки, вони отримали назву материки, близько третини - темні ділянки, їх назвали морями. Через те, що вони зберігають свою форму, вдалося скласти точну карту поверхні Марсу.
Восени біля полюсів утворюються білі полярні плями - полярні шапки, які повністю зникають або зменшуються в розмірах, на початку літа.
Під час великого протистояння в 1877 р. італійський астроном Дж. Скіапареллі повідомив про відкриття на поверхні Марсу чітких ліній, які перетинають марсіанські пустелі, і дав їм назву "канали". Навіть була висловлена теорія, що це споруди, створені розумними істотами для транспортування води від полюсів планети, у зневоднені приекваторіальні
райони.
З початку до 1960 р. до Марсу було спрямовано біля трьох десятків АМС. Високоясні зображення Марсу відкрили для землян новий образ планети. Виявилося, що так само, як і Місяць, Марс вкритий кратерами. (п'ять кратерів назвали на честь астрономів, які народилися в Україні - Барабашов, Фесенков, Герасимович, Струве, Сімейкін; також є кратери Євпаторія і Фастів). Але, наприклад, ділянка, як Еллада - величезна чаша що діаметром 1700 км, що лежить навколо ландшафту на 5,5 км, - практично позбавлена різного роду утворення, схожі на русла висохлих річок, системи вузьких тріщин, гірські райони і окремі гори вулканічного походження.
Біля екватора планети розташована головна геологічна особливість Марсу - вулканно-тектонічний регіон Фарсіада, який, окрім того, є найважливішим погодним фактором планети. Це вулканічне плато, яке здіймається над навколишньою територією на висоту до 4-5 км, а третина його площі - навіть на 8-9 км, є лише п'єдесталом для велитенських і давно згаслих вулканів, заввишки 19-27 км. Три з них розташовані в одну лінію, яка перетинає екватор. А четвертий, феноменальний у своїй грандіозності, знаходиться осторонь від них. Цей найбільший у Сонячнії системі вулкан отримав назву Олімп.                                                                                                                   

Діаметр основи щита, на якому він розоташований, становить 600км. Щит обривається прямовисним скелястим уступом висотою 6 км. Вивершує щит вулканічна вершина з кратером розмірами 65*80 км і висотою 27,4 км над середнім рівнем поверхні.
На особливу увагу заслуговує рифтова долина Маринер, вона понад 4000 км завдовжки і до 200 км завширшки. Її основою є величезний (2500км завдовжки, 75-150 км завширшки і до 6 км завглибшки) каньйон Титоніус Часма, що означає "величезна безодня". На крутих схилах каньйону - зсуви та осипи, глибокі яри.   Його дно несе на собі сліди бурхливої діяльності потоків води. Оскільки зараз рідкої води на планеті немає, то існує припущення, що у минулому клімат планети був значно теплішим, так що на ній існували моря і протікали річки.
Марсіанський грунт - це дрібнодисперсний матеріал (реголіт), у якому міститься 15 - 20% кремнію, 12 - 16 % заліза, близько 10 % фосфору, 7 % марганцю та кобальту, а також кальцій, хром, нікель, ванадій, титан, молібден, цирконій та ін. Жодна з відомих земних гірських порід не зберігається за марсіанськими.
Червонуватий колір марсіанської поверхні обумовлений великою кількістю окисів заліза, тобто звичайнісінької іржі. Тому панорами марсіанської рівнини, передані в різні роки американськими, - це оранжево-червона пустеля, вкрита численними каменями з різними краями.
Температурні умови на Марсі визначаються його відстанню від Сонця. Густиною та складом атмосфери, а також отичними властивостями грунту. Найвища температура, зареєстрована на поверхні Марса, становить 300 К, але вона різна для світлих і темних ділянок, що лежать поряд. Тому потрібно говорити про середню 230 К. На екваторі вона встановлюється приблизно через годину після полудня. Вночі температура навіть в екваторіальних районах знижується до 170, а в полярних - до 140 К. Такий великий перепад пояснюється малою теплопровідністю грунту. Атмосфера на Марсі дуже розріджена, її тиск біля поверхні становить в середньому 0,006 тиску земної атмосфери. За складом вона нагадує атмосферу Венери: 95 % Вуглекислому газу, близько 4 % - азот і аргон. Кисню і водяної пари менше 1 %, проте в ній є хмари з кристаликів льоду, так що вона рідко буває прозорою. Швидкість вітру, як правило, невелика, але часом досягає значення 40 - 50 м/с, і тоді вітер піднімає марсіанський пил високо догори, утворюючи пилову бурю.
Найсильніші пилові бурі можуть тривати по декільки місяців і повністю закривати поверхню. Через велику силу тяжіння навіть після закінчення пилової бурі в повітрі зависає значна кількість пилинок, забарвляючи небо в рожевий колір.
Полярні шапки, які змінюють свої розміри в залежності від марсіанської пори року, залишаючи невелику ділянку водяного льоду завтовшки в кілька сот метрів. Вважається, що вся вода Марсі знаходиться у зв'язаному стані на полярних шапках і в шарі вічної мерзлоти.
Багато цінної інформації отримали астрономи від марсоходу Соджорнер, який працював на поверхні Марса у другій половині 1997 р. Зокрема, він передав на Землю близько 40 стереоскопічних знімків поверхні планети. І найголовніший і невтішний результат Сонджер, для землян, полягає у негативній відповіді на сакраментальне питання - чи є життя на Марсі?
Його не виявлено.

К'юріосіті досліджує Марс
Зараз інший апарат К'юріосіті досліджує Марс. Він пробує з'ясувати, чи існувало колись життя на планеті?! Отримує докладні відомості про клімат і планетологію Марсу. А також його місією є: здійснення підготовки до посадки людини на Червону планету, та багато інших місій.

Перегляди: 15724

Коментарі   

0 # Юзік 04.12.2017, 21:00
Хочу на Маааааарррсссс!
Відповісти | Відповісти цитуючи | Цитата
-1 # Stewarthab 11.02.2018, 20:23
Как-же так?) Может потому, что нагрузка не туда улетела?)


НАСА отказалось от использования сверхтяжелой ракеты Falcon Heavy компании SpaceX ради собственной сверхтяжелой ракеты SLS (Space Launch System), хотя каждый запуск будет в 10 раз дороже, сообщила экс-замруководителя НАСА Лори Гарвер.

На SLS, по ее словам, потрачено 15 млрд долларов. При этом первый рейс, если все пойдет по плану, ожидается через два года. Запуск этой ракеты будет стоить свыше 1 млрд долларов. За запуск Falcon Heavy SpaceX брала бы с НАСА по 100 млн, кроме того, сама разработка ракеты осуществлялась не на деньги налогоплательщиков, пишет Hill.

Гарвер отмечает, что до Марса хотят добраться и НАСА, и SpaceX, но, на самом деле, только «одна из них» сможет это сделать «по устойчивой цене».
Відповісти | Відповісти цитуючи | Цитата

Додати коментар

Захисний код
Оновити