Юпітер

Рейтинг користувача: 5 / 5

Юпітер - найбільша планета Сонячної системи, яка обертається з періодом 11,86 земного року навколо Сонця, на відстані близько 5,2 а. о. Через те, що Юпітер швидше за все обертається навколо своєї осі, зоряна доба на ньому триває 9 год. 50 хв. Тому його екваторіальний радіус (71400 км) значно перевищуе полярний (66900 км) - планета помітно сплюснута біля полюсів. Маса Юпітера і Сила тяжіння на його поверхні відповідно у 318 і у 2,5 рази більші за земні показники.

Середня густина становить 1,3 г/см³. Навіть у невеликий телеском можна добре побачити свілі та темні смуги, які простягаються паралельно екватору. Вони порівняно стійкі протягом днів та тижнів, але поступово змінюються впродовж років. Це вказує на їхню хмарову природу та на відносно стійкий тип атмосферної циркуляції.
Смуги мають різноманіте забарвлення, що змінюється з часом.
Період обертання Юпітера, виявляється різним: він збільшується з часом. Період обертання Юпітера, визначений за рухом деталей, розташованих на різних широтах, виявляється різним: він збільшується з ростом широти. Отже, смуги в середніх широтах рухаються повільніше, ніж на екваторі.
У 1831 р. в південній півкулі Юпітера було виявлено славнозвісну Велику Червону Пляму (ВЧП). Про неї було відомо й раніше, бо є свідчення спостережень Гука, на малюнках якого, виконаних ще в 1664-1672 рр., теж є пляма.
ВЧП орієнтована вздовж паралелі й має розміри 15000*30000 км, а сто років тому її розміри були у двічі більшими. Ця пляма - потужний антициклон, що обертається проти годинникової стрілки. Обертання всередині плями відбуваються за 6 земних діб. Виникнення та існування ВЧП пов'язане з різною швидкістю руху атмосферних мас, між якими вона знаходиться: маси, розташовані вище, рухаються проти годинникової стрілки повільніше, ніж ті, що нижче. Через тертя верхня частина ВЧП трохи гальмується, а нижня - прискорюється, що і призводить до утворення цього на диво стійкого вихра.
В атмосфері Юпітера міститься близько 86 % водню, 14 % гелію, 0,07 % метану, 0,06 % аміаку, а також вода, ацетилен, фосфін. Хмари в основному складаються з аміаку.
В розрахунку на одиницю площі Юпітер отримує у 27 разів менше тепла від Сонця, ніж Земля. Його верхні шари відбивають 50% сонячної енергії, повинні були б мати температуру близько 210 К, проте прямі вимірювання як наземними засобами, так і за допомогою космічних апаратів показали більшу температуру: вона на 17 К вища. Тобто надра планети дають свій власний потік енергії, в середньому у двічі більший, ніж вона отримує від Сонця. Цей додатковий потік тепла приводить до появи в атмосфері Юпітера бурхливих вертикальних течій з виносом догори гарячих мас газу, які після охолодження поринають назад.
Причиною переважання випромінюваної енергії над отриманою від Сонця можуть бути процеси гравітаційного стискання первинної речовини, з якої формувався Юпітер. За своіми характеристиками Юпітер займає проміжне положення між планетами і зоряними утвореннями, і його остаточне формування ще й досі не завершилося.
Юпітер не має твердої поверхні За підрахунками вже на глибині кілька тисяч кілометрів речовина атмосфери плавно переходить у рідкий стан, ще глибше залягає зона рідкого водню з гелієм, а ще глибше рідкий водень переходить у металічну фазу - перетворюється на метал, у якому протони і електрони існують окремо.
Останній перехід відбувається стрибком; речовина, змінючи свою фазу, стискається, при цьому і виділяється додаткова енергія.
У 1955 р. виявлено, що Юпітер є потужним джерелом радіовипромінювання.
Планета має магніте поле, напруженість якого у 50 разів більша, ніж у земного. Це поле формує навколо планети протяжну магнітосферу з декількома радіаційними поясами. Електрони, прискорені в магнітосфері планети, тут же гальмуються її магнітим полем, випромінюючи головним чином у радіодіапазоні.
Юпітер має 28 супутників.
У березні 1979 р. Вояджер-2 відкрив навколо Юпітера кільце. Воно схоже на кільця Сатурна, але значно менше за розмірами і дуже тонке.
Доречно згадати, що думку про існування у Юпітера кільця, а також на супутниках великих планет інтенсивних вулканічних процесів ще 1955 р. сміливо висловив київський астроном Сергій Констянтинович Всехсвятський (1905 - 1984).