Марс

Рейтинг користувача: 5 / 5

Марс - четверта планетa Сонячної системи, вона обертається навколо Сонця з періодом обертання 687 земних діб, на середній відстані 228 млн км. Має розміри майже удвічі, і за масою в дев'ять разів менший від Землі. Сила тяжіння відносно Землі дорівнює 0,39 земної. Вісь обертання нахилена до площини орбіти під кутом 25 градусів, завдяки цьому на Марсі відбувається зміна пір року, а тривалість доби лише на 20 хв більша за земну. Напрямок точки перигелію Марса близький до напрямку на точку афелію Землі. Тому, коли ці планети близькі у своєму русі навколо Сонця
опиняються поблизу цих точок водночас, тобто Марс перебуває у протистоянні до Землі, відстань між ними стає найменшою - 56 млн км. Таке взаємне положення Землі та Марсу називають ВЕЛИКИМ ПРОТИСТОЯННЯМ.
Великі протистояння повторюються кожні 15 років і трапляються у серпні - на початку вересня. У цей час Марс повернутий до Землі південним полюсом, тому його південну півкулю вдалося вивчити краще за північну.
Атмосфера у Марса розіджена. Через це можма вивчати його поверхню із Землі. Дві третини поверхні планети займають світлі ділянки, вони отримали назву материки, близько третини - темні ділянки, їх назвали морями. Через те, що вони зберігають свою форму, вдалося скласти точну карту поверхні Марсу.
Восени біля полюсів утворюються білі полярні плями - полярні шапки, які повністю зникають або зменшуються в розмірах, на початку літа.
Під час великого протистояння в 1877 р. італійський астроном Дж. Скіапареллі повідомив про відкриття на поверхні Марсу чітких ліній, які перетинають марсіанські пустелі, і дав їм назву "канали". Навіть була висловлена теорія, що це споруди, створені розумними істотами для транспортування води від полюсів планети, у зневоднені приекваторіальні
райони.
З початку до 1960 р. до Марсу було спрямовано біля трьох десятків АМС. Високоясні зображення Марсу відкрили для землян новий образ планети. Виявилося, що так само, як і Місяць, Марс вкритий кратерами. (п'ять кратерів назвали на честь астрономів, які народилися в Україні - Барабашов, Фесенков, Герасимович, Струве, Сімейкін; також є кратери Євпаторія і Фастів). Але, наприклад, ділянка, як Еллада - величезна чаша що діаметром 1700 км, що лежить навколо ландшафту на 5,5 км, - практично позбавлена різного роду утворення, схожі на русла висохлих річок, системи вузьких тріщин, гірські райони і окремі гори вулканічного походження.
Біля екватора планети розташована головна геологічна особливість Марсу - вулканно-тектонічний регіон Фарсіада, який, окрім того, є найважливішим погодним фактором планети. Це вулканічне плато, яке здіймається над навколишньою територією на висоту до 4-5 км, а третина його площі - навіть на 8-9 км, є лише п'єдесталом для велитенських і давно згаслих вулканів, заввишки 19-27 км. Три з них розташовані в одну лінію, яка перетинає екватор. А четвертий, феноменальний у своїй грандіозності, знаходиться осторонь від них. Цей найбільший у Сонячнії системі вулкан отримав назву Олімп.                                                                                                                   

Діаметр основи щита, на якому він розоташований, становить 600км. Щит обривається прямовисним скелястим уступом висотою 6 км. Вивершує щит вулканічна вершина з кратером розмірами 65*80 км і висотою 27,4 км над середнім рівнем поверхні.
На особливу увагу заслуговує рифтова долина Маринер, вона понад 4000 км завдовжки і до 200 км завширшки. Її основою є величезний (2500км завдовжки, 75-150 км завширшки і до 6 км завглибшки) каньйон Титоніус Часма, що означає "величезна безодня". На крутих схилах каньйону - зсуви та осипи, глибокі яри.   Його дно несе на собі сліди бурхливої діяльності потоків води. Оскільки зараз рідкої води на планеті немає, то існує припущення, що у минулому клімат планети був значно теплішим, так що на ній існували моря і протікали річки.
Марсіанський грунт - це дрібнодисперсний матеріал (реголіт), у якому міститься 15 - 20% кремнію, 12 - 16 % заліза, близько 10 % фосфору, 7 % марганцю та кобальту, а також кальцій, хром, нікель, ванадій, титан, молібден, цирконій та ін. Жодна з відомих земних гірських порід не зберігається за марсіанськими.
Червонуватий колір марсіанської поверхні обумовлений великою кількістю окисів заліза, тобто звичайнісінької іржі. Тому панорами марсіанської рівнини, передані в різні роки американськими, - це оранжево-червона пустеля, вкрита численними каменями з різними краями.
Температурні умови на Марсі визначаються його відстанню від Сонця. Густиною та складом атмосфери, а також отичними властивостями грунту. Найвища температура, зареєстрована на поверхні Марса, становить 300 К, але вона різна для світлих і темних ділянок, що лежать поряд. Тому потрібно говорити про середню 230 К. На екваторі вона встановлюється приблизно через годину після полудня. Вночі температура навіть в екваторіальних районах знижується до 170, а в полярних - до 140 К. Такий великий перепад пояснюється малою теплопровідністю грунту. Атмосфера на Марсі дуже розріджена, її тиск біля поверхні становить в середньому 0,006 тиску земної атмосфери. За складом вона нагадує атмосферу Венери: 95 % Вуглекислому газу, близько 4 % - азот і аргон. Кисню і водяної пари менше 1 %, проте в ній є хмари з кристаликів льоду, так що вона рідко буває прозорою. Швидкість вітру, як правило, невелика, але часом досягає значення 40 - 50 м/с, і тоді вітер піднімає марсіанський пил високо догори, утворюючи пилову бурю.
Найсильніші пилові бурі можуть тривати по декільки місяців і повністю закривати поверхню. Через велику силу тяжіння навіть після закінчення пилової бурі в повітрі зависає значна кількість пилинок, забарвляючи небо в рожевий колір.
Полярні шапки, які змінюють свої розміри в залежності від марсіанської пори року, залишаючи невелику ділянку водяного льоду завтовшки в кілька сот метрів. Вважається, що вся вода Марсі знаходиться у зв'язаному стані на полярних шапках і в шарі вічної мерзлоти.
Багато цінної інформації отримали астрономи від марсоходу Соджорнер, який працював на поверхні Марса у другій половині 1997 р. Зокрема, він передав на Землю близько 40 стереоскопічних знімків поверхні планети. І найголовніший і невтішний результат Сонджер, для землян, полягає у негативній відповіді на сакраментальне питання - чи є життя на Марсі?
Його не виявлено.

Зараз інший апарат К'юріосіті досліджує Марс. Він пробує з'ясувати, чи існувало колись життя на планеті?! Отримує докладні відомості про клімат і планетологію Марсу. А також його місією є: здійснення підготовки до посадки людини на Червону планету, та багато інших місій.