Меркурій

Рейтинг користувача: 4 / 5

Меркурій - найближча до Сонця планета. Має не набагато розміри за Місяць: її екваторіальний радіус становить 2439 км, а сила тяжіння у 2,6 рази менша земної. Планета рухається навколо Сонця з періодом 87,97 земних діб по витягнутій еліптичній орбіті з ексцентриситетом 0,21. Тому в перигелії Меркурій перебуває від Сонця на відстані 45,9 млн. км, в афелії 69,7 млн. км. Вісь обертання Меркурія нахилена до площини його орбіти на 83 градуси, тобто від на 7 градусів від перпендикуляра.

Оскільки період осьового обертання Меркурія становить 2/3 періоду обертання навколо Сонця, то він робить три оберти відносно зір, і один оберт навколо Сонця. Тобто, одна сонячна доба на планеті становить майже два її роки.
Через велику витягнутість орбіти Меркурія здається, що Сонце дивним чином рухається його небосхилом. У своєму русі воно може прискорюватися, чи сповільнюватися, зупинятися і навіть рухатися у звороному напрямі.
У деяких районах планети спостерігається цікавіше явище: через деякий час після сходу, піднявшись на невелику висоту над обрієм, Сонце, наче "забуши" щось важливе під обрієм, поспішає назад, заходить там, де зійшло і знову сходить. Аналогічна картина відбувається і на заході: Сонце заходить, потім знову сходить на небосхил, підіймається на невелику висоту і знову заходить.
Через відсутність атмосфери і близькість до Сонця фізичні умови на поверхні Меркурія дуже суворі. Для нього властиві різкі перепади температури. В полудень на екваторі максимальна температура сягає 700 К, вночі знижується до 100 К і нижче.
За домого космічних апаратів з'ясували, що Меркурій має дуже розріджену газову оболонку, яка в основному складається з гелію, а також водню (його набагато менше), є незначна кількість аргону, неону, ксенону. Концетрація частинок така, як земній атмосфері на висоті 700 км. Ця газова оболонка не є власною атмосферою планети: силою тяжіння Меркурій захоплює частинки сонячного вітру, які в середньому через 200 діб покидають планету, а на їхнє місце надходять нові.
Через близькість до Сонця спостерігати подробиці на поверхні Меркурія було неможливо. І лише в 1974 - 1975 рр. АМС "Маринер - 10" (США) передала на Землю близько 10 000 знімків Меркурія. На них добре видно, що поверхня Меркурія покрита кратерами, цим від дуже схожий на Місяць. Тільки кратери розташовані густіше і вони плоскіші, ніж на Місяці: мають меншу глибину і меншу висоту кільцевих валів, які їх оточують. На Меркурії немає характерних для Місяця "морів", але є цілком нові деталі - величезні, довжиною в кілька сотень (можливо і до тисячі) кілометрів сходинкоподібні скиди до 2 - 3 км.
Несподівано було виявлено магнітне поле Меркурія, напруженістю близько 1 % напруженості магнітного поля що біля поверхні землі. Наявність магнітного поля дає припущення, що Меркурій має досить велике металеве ядро, розміри якого можуть досягти 2/3 діаметра планети. Вважається що в ядрі зосереджено 80% усієї маси Меркурія, і цим визначається його найбільша середня густина серед усіх планет Сонячної системи.