Кільця планет

Для планет-гігантів характерна наявність не тільки великої кількості супуників, а й кілець. Із Землі в телескоп можна побачити лише яскраве кільце завтовшки не більш як кілька сотень метрів, що оточує Сатурн. Воно міститься в площині екватора, нахиленій до площини її орбіти на 27 градусів. Тому протягом 30-ти річного оберту Сатурна навколо Сонця нам видно кільце то досить розкритим, то ніби з ребра, коли його не можна розгледіти навіть у великі телескопи. Ширина цього кільця в декілька разів більша за діаметр земної кулі.

Російським вченим А. А. Бєлопольським (1854 - 1934), було підтверджено теорію, про те, що кільце Сатурна має бути не суцільним, а складатися з безлічі складних частинок. Висновок було зроблено шляхом вивчення спектра кільця. Використовуючи ефект Доплера він встановив, що внутрішні кільця обертаються швидше від зовнішніх за ІІІ законом Кеплера.

Фотографії передані автоматичними станціями, запущеними до Сатурна, показали, що його кільця складаються з багатьох сотень окремих вузьких малих "кілець", розділених темними проміжками. Можливо така структура кілець пов'язана з гравітаційним впливом численних супутників на рух частинок речовини, яка утворює кільця. Є дві теорії утворення кілець Сатурна:

1. Вони виникли внаслідок руйнування супутника планети (наприклад, при його зіткненні з іншим супутником чи астероїдом).

2. Є залишком тієї речовини, з якої в далекому минулому утворилися супутники Сатурна, і яка через припливну дію планети не змогла зібратися в окремі супутники. Деякі далекі й малі, супутники планет-гігантів, можливо були астероїдами захопленими притяганнями планет.

С. К. Всехсвятський передбачав кільця і в інших планет гігантів. Їх пізніше підтвердили міжнародні планетні апарати. Було виявлено дуже слабкі кільця в Урана і Юпітера, вони значно слабші тих, що в Сатурна, і поступаються яскравістю.